Вже зовсім швидко настане перший день зими, а з ним і приємні спогади щодо особливості цього дня. Щороку 1 грудня ми з братом сідали писати листа Миколаю. Саме з приходом зими, за словами моїх батьків, Миколай може сісти у свої сани і вирушити в дорогу за листами чемних діток.  У цей день нас з братом сповнювали почуття як радості так і хвилювання, оскільки в голови завжди закрадалась думка “ А може я була/був не достатньо чемна, і Миколай мені нічого крім різок не принесе?”

Процес написання листа був цілою урочистістю…. Пам’ятаю як сьогодні: в хаті горіла пічка з таким характерним фоновим шумом, за вікном було вже темно, а ми готували по чорновику, де перелічували й закреслювали прохання, побажання, вибачення й подяки святому Миколаю. Після остаточного формування думки ми переписували листи на чисті аркуші паперу, і скотчем приклеювали на вікно: брат на вікно у своїй частині кімнати, я – у своїй. Тато казав, що Миколай листів з помилками не читає, тому потрібно дуже старатися – і ми старалися. Часом навіть, щоб задобрити Миколая, ми залишали йому на підвіконні маленькі подаруночки.

Потім починався процес переконування батьків у тому, щоб вони якнайшвишде написали свої листи, бо ж їм Миколай нічого не принесе! Батьки завжди затягували цей процес до останніх днів, а ми дивувалися як можна мати таке терпіння?

Скільки ж радості було, коли Миколай листи забирав! В першу чергу ми хвалились один перед одним, у кого ж листа забрали першим, а потім дзвонили друзям і родичам повідомляючи про цю чудову звістку.

Окремої уваги та поваги заслуговує ранок в цей день. Дивовижним чином уся квартира перетворювалась на новорічну казку із запахом лісової ялинки,  кольоровими лампочками, декоративними різдвяними хатинками, музичними гірляндами і десятками коробочок та пакуночків з бантиками. Оскільки прокидались  ми о 5-6 ранку й починали голосно вигукувати, стрибати, радіти й свідомо будити батьків, щоб і вони подивились на це чудо – нічка для них була майже зовсім безсонною.

Обов’язковим атрибутом свята були і залишаються “Миколайчики”. Їх мама пекла вночі у проміжку між  тим часом, коли ми робили вигляд, що спимо, чекаючи на прихід Миколая, і часом, коли ми вже прокидались, перевертаючи всю хату з ніг на голову. І, хоча вся квартира проникалась запахом солодкого медового тіста й горіхів, якимось дивним чином ми ніколи не помічали, що пік їх не сам Миколай

Звідки у батьків бралось стільки творчості й терпіння  – я досі дивуюсь, та хоч і я і брат вже давно не маленькі діти, але традиція написання листів до Миколая і перевтілення квартири в новорічно-різдвяний палац у нашій сім’ї існує й досі. Заради молодших братика й сестрички , збереження оцього чудесного відчуття хвилювання й радості, віри у казку та невимовної дитячої наївності.

Я щиро бажаю усім, щоб і у вашій сім’ї якнайдовше існувала така чудесна традиція, а про свято Миколая Вам нагадували не лише мандаринки, а й чудовий аромат “миколайчиків”, рецептом яких з Вами охоче ділюся:

Миколайчики (медівнички)

• Тісто:
• 150 г меду
• 600 г борошна
• 4 яйця
• 200 г цукру
• 100 г вершкового масла
• 1 чайна ложка соди погашеної оцтом
• 2 чайні ложки кориці

Намазка:

• 1-2 жовтки для намазування
• 3 чайні ложки цукру
• 300 г горіхів

Збиваємо яйця з цукром, додаємо розтоплене масло та мед. Добре перемішуємо, додаємо борошно, корицю і соду. Замішуємо тісто до консистенції як для вареників, розкатуємо і, за допомогою формочок, відтискаємо заготовки для печива. Кожне печенько намазуємо зверху збитим з цукром жовтком і прикрашаємо половинкою горішка.

Прикрашені медівнички ставимо пектися в гарячу духовку і при температурі 200 градусів випікаємо 20-25 хв.

Даємо вистигнути і кладемо в пакуночок з подарунками.