Лічі, манго, маракуйя і…. галицька кухня!

  Опубліковано   Опублікував   Немає коментарів

image 2

В час родинних свят, як далеко від дому ви б не були, особливо хочеться сімейних посиденьок за святковим столом та традиційними галицькими смаколиками. Останні спекотні дні серпня нагадали про Різдво 2012, коли з бабцею прикрашали ялинку в літніх сукнях й готували 12 пісних страв Святої вечері, коли за вікном було незвичних +28 спеки.

Можливо, українців в Австралії не так багато (за різними даними, від 30 до 45 тисяч, порівнюючи з 2 мільйонами українців у США це зовсім небагато), але те, як вони ставляться до традицій і скільки зробили для їх збереження на далекому континенті кенгуру, навряд чи під силу жодній іншій українській організації поза межами України.

На сайті  Галицької Кухні ми багато писали про те, як відрізняються смакові якості продуктів купованих в Галичині і поза її межами і як від цього залежить смак приготованої їжі. Скажу вам відверто, що усіх, власне українських, ендемічних продуктів нам ніде було придбати, тому ми поїхали в польський супермаркет в містечку неподалік Сіднею, де закупили усе, чого не вистарчало для повного щастя: квашену капусту, картоплю, цибульку, борошно, сметанку, бурячки і мак.

Натуральний ароматний мед дідового виробництва, пшеницю для куті, власнозбирані сушені білі грибочки та яблука я привезла з собою зі Львова.

Отак одного спекотного зимового ранку 5 господинь і один маленький помічник взялись до приготування Святої вечері під чітким керівництвом бабці, котра, між іншим, усі сімейні рецепти отримала і навчилась готувати ще від нашої прабабці. Вона переїхала до Австралії вже давно і щороку готує для діда та інших знайомих українців та поляків традиційну їжу на Святвечір та Паску. Мушу визнати, що оце відчуття ні з чим не порівняти. Весь процес приготування, то наче психотерапія з поєднання сім’ї.

Замішуванням і розкатуванням тіста займалась бабця, у якої з обличчя ні на секунду не сходила усмішка.  Вона поводилась з тістом, наче з маленькою дитинкою – то погладжуючи його, то перекидаючи з боку на бік, а потім тонко-тонко розкатала. Ми ж, витираючи з очей сльози від нарізання цибулі, фантазували про екзотичні варіації приготування “австралійських пирогів” з фруктовими начинками. Але вушка до борщу таки наповнювались традиційно: грибами з цибулькою. Моєму брату, маленькому 10-річному помічнику,  випала честь зліпити оті заповідні склеєні вушка, які за традицією принесуть тому, кому вони при подачі попадуться в тарілці вдачу, здоров’я чи одруження: кому чого бракує. Вареники ліпили всі разом, начиняючи капустою з цибулькою та картоплею з цибулькою та викладаючи та дерев’яні, притрушені борошном дощечки. Отак в процесі того всього мимоволі згадувались смішні родинні історії, зароджувалися філософські дискусії  і обговорювались плани на майбутнє. Під кінець вечора усі були на стільки захоплені отою єдністю і любов’ю один до одного, що билися за те, хто буде мити начення.

На святвечір ми запросили польських колежанок бабці, котрі, як було видно вже не вперше в неї гостювали в час свят і страшенно засумували за традиційним галицьким смаком.

Однозначно інгридієнти, як і рецепти відіграють важливу роль у смакових якостях їжі, але ще більшу роль відіграють умови та психологічний стан, в якому ви то готуєте, іншими словами – чи страва була приготована з душею

І навіть на іншому континенті, де про Україну нагадує хіба рідна мова в хаті і церква у віддаленому районі Сіднею, можна створити оцю неймовірну атмосферу єднання сім’ї і традиціий.

Юлія Мацех
Категорії: Блоги, Юлія Мацех