В дитинстві над усе любив андрути, посередині яких був малий шар зацукрованих пелюсток троянди (з яскравим, солодким але, водночас, млосно-терпким присмаком), а за решту начиння слугували почергово аґрусовий джем і домашня патока,.. – м-м-м…

Тоті смаколики робила пані Чайківська, моя вчителька в молодших клясах і сусідка через дорогу, і, за сумісництвом, бабця двох чарівних дівчисьок, з котрими проводив багато часу на часі шкільних канікул… Причастившись тотих андрутів, добру годину потім втримував на кінці язика смак духмяного саду, де, властиво, тоті трояндові кущі та аґрус намагалися дозріти, попри наш з дівчиськами апетит…

Трояндові пелюстки Ольга Степанівна (саме так звалася пані Чайківська) збирала після вранішніх курячих дощів, а аґрус – з раннього вечора (коли той ще не розгубив сонячне тепло). Аґрус треба було перебрати, помити, повідтинавши деякі шматки згрубша перемолоти в м’ясорубці (через найрідше сито), і лишень тоді – він надавався до цукрування… А щодо пелюсток – то була справжня магія! Того не переповім.

Й хоча інколи мені, грішному, дозволялося долучитися до процесу приготування, – але в тім було щось містичне, з примовляннями й иншою обрядовістю… Одним словом, в такий спосіб вранішній курячий дощ на часі літніх канікул перетворювався для мене малого в предтечу смачнющих андрутів до обіду!.. Відтак, – тішивсь тим вранішнім опадам як мале дитя,.. і змовницькі переморгування з Олею та Вікою (внучками моєї вчительки) неодмінно закінчувалися андрутами (з ружею, аґрусом , патокою) і шклянкою охолодженого молока…